Полтавський розпис, полтавські скрині, мальоване дерево, традиції декоративного розпису, регіональні розписи, технологічні та художні особливості Полтавського розпису, композиційні схеми та замальовки елементів.
ВСТУП
Виникнувши в сиву давнину, українське народне мистецтво славиться далеко за межами нашої держави.
Кожне покоління майстрів розвивало і вдосконалювало різноманітну художню спадщину своїх предків, зберігаючи основні характерні особливості елементів орнаменту, композиції та колориту. Полтавщину недарма називають серцем України, саме тут відбувалося формування української ідентичності, усвідомлення існування української нації. Фантазія і працьовиті руки народних умільців створили безцінну скарбницю унікальних творів декоративно-прикладного мистецтва, зокрема, дерев’яних виробів, прикрашених декоративним розписом. Самобутній і знаковий Полтавський розпис увійшов яскравою сторінкою в історію культури нашого народу. Його мистецьку цінність стверджує той факт, що мальовані дерев’яні вироби XVIII–XX ст. в провідних етно музеях країни представлені переважно полтавськими виробами. Це колекції скринь в експозиції Музею народної архітектури і побуту України в Пироговому, в етнографічному заповіднику Переяслав-Хмельницького, збірка мальованого посуду в Державному музеї українського народного декоративно-ужиткового мистецтва м. Київ, розписані дерев’яні вироби у колекціях Полтавського краєзнавчого та художнього музеїв. Вивчення та збереження мистецького досвіду наших пращурів, який походить ще від оздоблення культових споруд Трипілля закономірно входить в коло проблем національної культури.
У ХХ столітті Україна пережила значні суспільні потрясіння, які супроводжувались знищенням і руйнацією безцінних матеріальних зразків декоративного мистецтва минулих епох. Але незважаючи на це у селах і містечках колишньої Полтавської губернії у приватних етно збірках, в окремих господарствах сучасників ще й до сьогодні залишилися вцілілими поодинокі зразки мальованого дерева – скрині, які і стали об’єктом дослідження.
МЕТА І ЗАВДАННЯ ДОСЛІДЖЕННЯ
Метою даного дослідження є відродження, поширення та популяризація Полтавського розпису, який являється художнім відображенням світового суголосся, яскравим проявом автентичних засобів образотворення українського народу і закономірно водить в коло проблем національної культури, виконуючи пізнавальну, комунікаційну та естетичну функції. Адже наразі Полтавський розпис під загрозою зникнення.
Саме тому практично значущим є основне завдання дослідження: виявлення та збереження вцілілих матеріальних носіїв Полтавського розпису, замальовки зразків, майстер-класи від майстрів-носіїв Полтавського розпису, визначення чіткого переліку його художніх та технологічних особливостей, що вистояли, збагатились і тепер є втіленням «високого стилю», а також поширення їх серед наших художньо мислячих майстрів декоративного мистецтва, викладачів навчальних закладів мистецького спрямування, аматорів народного мистецтва, підростаючої в етносі творчої молоді.
ВИКЛАД ОСНОВНОГО МАТЕРІАЛУ
Методи дослідження: вивчення друкованих джерел та музейних колекцій, етноекспедиції, огляд, фотографування і замальовки композиційних схем та елементів розпису, опитування власників, практичні майстер-класи від носія розпису.
Авторами статті були досліджені різноманітні друковані джерела, а також музейні колекції Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського, Полтавського художнього музею (галереї мистецтв) імені Миколи Ярошенка, приватна етнозбірка «Древо» с.Козубівка Хорольського району, проведені етнологічні розвідки в села Остап’є, Заворскло, Устивиця, Запсілля, Веселівка Полтавської ОТГ; Кравченки, Красногорівка, Балюки, Гоголево Миргородського району. В приватних домогосподарствах жителів цих сіл знайдено унікальні скрині кінця ХІХ – початку ХХ століття, де авторами зроблено їх фотографії, замальовки композиційних схем та елементів розпису, опитані власники. Крім цього авторам вдалося отримати серію практичних майстер-класів від відомої Миргородської художниці, майстрині, дослідниці Полтавського розпису Беркути Наталії Іванівни, яка поділилася особливостями технології Полтавського розпису, його технологічними прийомами, особливостями композиції, колористики, елементів розпису.
Скрині посідали важливе місце в художньому оформленні українського житла, вони були гордістю жінок і поєднували в собі не тільки побутову, а й обрядово-ритуальну та естетичну функції, саме на скринях найкраще збереглися багатобарвні розписи. Вони відзначаються багатством художніх прикрас та прийомів, мають свої очевидні регіональні особливості.
На Полтавщині мальовані скрині виготовляли чи не в кожному повіті. Виготовлення й розпис полтавських скринь описав місцевий дослідник Я.Риженко (Рукописні фонди ІМФЕ НАН України ім.. М. Рильського, №1 – 4/310). Згідно з цим описом осередками виготовлення скринь була Вереміївка, Нові і Старі Санжари, Лохвиця, Лебедин, Котельва, Грунь та ін. Порівнюючи розписи скринь з настінним малюванням, розписами печей, помічаємо таку відмінність: скрині, як і інші предмети домашнього вжитку, малювали, переважно, по темному тлу. Тому на фоні світлих стін, вони, як і образи, і картини, виділялися м’якими, темними плямами.
На думку Ю.Мохірєвої, у ранньому періоді колір Полтавського розпису мав яскраво виявлене сакральне значення і духовне наповнення. Сполучення глибокого синього тла з яскраво-червоними й «гарячими» жовтими елементами символізувало єдність двох стихій – води і вогню. В народному розписі відображалося фольклорно-образне усвідомлення українцями світу навколо них, зображеного у знаках і символах. Образи розпису мають у своїй основі аграрно-космологічну ідею про те, що людина і природа пов’язані між собою. В. Щербаківський вважав, що символіка цих орнаментів нині уже забута через вплив християнської церкви, проте вона й досі має магічну силу приносити щастя, відвертати зло і всяку зловорожу силу («Українське мистецтво», Київ, «Либідь», 1995, С.163)
В період XVIII–XIX століття народна творчість Полтавщини піддається значному впливу ілюзорного академічного живопису, змінюючись концептуально. Зокрема, розписи стають більш натуралістичними, колорит камернішим, стриманішим, менш контрастним, в розписах зꞌявляються крім кольорів основної тріади, додаткові кольори, отримані в результаті змішування рожевий, персиковий). Холодне синє тло змінюється нейтральним зеленим, який є простою і зрозумілою ілюстрацією живої природи. На початку ХІХ століття народні майстри активно починають використовувати в розписі прийоми світлотіні та рефлексу. У зображеннях з’являється виражений об’єм, ілюзорність. Розпис починає нагадувати картину. Композиції втрачають площинні орнаментальні риси та структурно наближаються до просторово-натуралістичного натюрморту. Проте, малюнок спостерігаємо з ніжними тональними переходами, при цьому, не порушується площинний підхід і розпис сприймається цілісно і гармонійно.
Про скрині Лебедина та його околиць писав С.Таранушенко « Оздоблені скрині найчастіше вазонами з квітами та букетами, перев’язаними бантами – композиціями, поширеними також в місцевих золотарських виробах, килимах, вишиванках. Дослідник П.Чубинський стверджує, що для декорування скринь використовували білило, крон, сурик, кіновар, лазур, геланську сажу, зелень та муміє, які купували сухими і власноруч готували фарби. Спочатку скриню шпаклювали сумішшю клею та крейди або крейди та олії. Після просушування грунтували олійними або клейовими фарбами, робили тло. Всі квіти виконувалися червоними, рожевими, рідше жовтими і фіолетовими. Листя – зелене, блідо зелене, іноді рожеве або жовто зелене. Білі фарби використовували для підкреслення яскравих кольорів.
Аналізуючи віднайдений матеріал можемо зробити висновки, що в оздобленні скринь Полтавщини найчастіше зустрічаються 2 композиційні побудови. За першою – передня стіна являла собою одне декороване поле. На ньому малювали вінок з круглих квітів, в центрі вінка – одна, дві, три чи чотири квітки. В кутках розміщували невеликі букетики квітів та фруктів. Деякі скрині прикрашалися великим вазоном з широко розгалуженими квітами, листям.
Другий тип композиції передбачає поділ передньої стінки скрині на два, три, рідше на чотири декоративних поля (карти), відмежованих лініями – «бордюрами». На центральному полі малювали посудину з квітами – півоніями, трояндами, тюльпанами, підсніжниками, волошками, ліліями, ружами, пуп’янками, айстрами, які виводилися червоною, жовтою, помаранчевою, синьою фарбами і були оздоблені білими «оживками» у вигляді крапок або рисок. Листя зображували різними відтінками зеленого ( або велике, або у вигляді травинок, іноді взагалі без листя) на синьому, зеленому, червоно-коричневому, рідко – чорному тлі. Побудова відзначалася не геометричною, а умовною симетрією, ритмом, рівновагою в розподілі плям. Квіти зберігали, переважно, площинний, двоплановий характер.
Вивчаючи віднайдені зразки мальованих скринь, простежуємо те, що для орнаментики полтавських розписів характерним є застосування мотивів, традиційних для українського декоративно-прикладного мистецтва в цілому. Найпоширеніші – «вазон», «дерево життя», «букет», «квітуча гілка», «віночок», «квітка», «три квітки», «бігунець» та «бордюр». За принципом побудови можна виділити кілька типів полтавських «вазонів». Перший тип – «вазони» з яскраво вираженими жіночими антропоморфними ознаками у вигляді Праматері-природи – Рожаниці. Другий тип – « вазони» з вертикальною вісьовою лінією-стовбуром чи стеблом.
У північних районах Полтавщини скрині мали червоно-коричневий фон, на якому красувався букет квітів, оточений дрібними квітками чи спіраллю. Крім того, зустрічалися скрині з зображенням козака Мамая. Скрині південних районів Полтавщини малювалися, звичайно темними фарбами – синьою, зеленою, буряковою, на тлі яких виділялися два прямокутних декоративних поля яснішого кольору. Поля прикрашалися гронами винограду, посудинами у формі буряка або широкими декоративними кошами із стилізованими квітами (трояндами, гвоздиками, півоніями, волошками), які розмежовуються залізним чорно мальованим окуттям. М.Ф. Сумцов у своїх «Очерках народного быта» пише, що на шляху зникнення стоїть і велика котелевська скриня, синьої розмальовки з квітами». Розпис на скринях Полтавщини за композицією та декоративними прийомами в значній мірі споріднений з народним килимарством, писанкарством, вишивкою цього краю.
Отож, як бачимо в результаті проведених досліджень (візуального огляду матеріальних носіїв полтавського розпису, опитування власників мальованого дерева, що збереглося, опрацювання літературних джерел, та практичного досвіду технології Полтавського розпису, отриманого на МК Н.Беркути та Ю.Мохірєвої) можемо зробити висновки про художні та технологічні особливості Полтавського розпису на мальованих скринях:
-
Завжди кольорове тло – синє, зелене, червоно-коричневе, рідше – чорне.
-
Специфіка основних елементів. Прикладом образного «віддзеркалення» реальності, як стверджує Ю.Мохірєва ( Навчально-методичний посібник «Цей мальований світ» , Полтава-Київ 2003) може слугувати використання в Полтавському розписі домінуючих за графічною масою та кольором, елементів округлої форми солярно-рослинного характеру, що беруть свій початок від Трипільських орнаментів: «яблука», квіти округлої форми, сварги, пуп’янки, велика кількість крапок, зернят, цяток, плям тощо. Триярусність світу передавали ідеограми, де солярний знак символізує світило, що дає життя всьому навколо; вазони, птахи символізують земне життя, риби та змії – потойбічний світ, зв’язок з предками Роду, лілія – символ дівочої невинності, троянди, півонії – квітучої жіночності. Листя може бути розлоге, виконане вільним мазком або ж дрібне, у вигляді травинок-рисок чи «зерняток», завитків. Іноді в композиції відсутнє як листя, так і об’єднуюче стебло.
-
Додаткові елементи. «Оживки», що виконуються на завершальному етапі роботи над композицією, підкреслюють форму елементів, підсилюють експресію оздоблення, надають довершеності композиції, виконуються контрастними кольорами: білим, жовтим, чорним, червоним, блакитним. Нерідко композицію доповнюють малюнки у вигляді спіралевидних елементів у вигляді скрученого вужа «змії, вужики, кривульки, хвильки, безкінечники», що означаю воду, духовне очищення. В розписах відсутні витончені елементи, виконані «кошачкою», що і є однією з особливих відмінностей Полтавського розпису
В.Щербаківський стверджував, що народне мистецтво, незважаючи на свою традиційність, має велику здатність до розвитку. Але в цьому розвитку, у цьому поступі завжди видно свою рідну основу, свою базу, як з кореня виростає далі дерево з власним стовбуром і галузками, завжди залишаючись тим деревом, з кореня якого вони виросли.
Бо тільки осягнувши глибину створеного поколіннями, можна створити щось своє, самобутнє і неповторне.
Лідія Орел – викладач вищої категорії Полтавської дитячої художньої школи імені Святослава Пашинського, викладач-методист,
членкиня ПСМНМУ
Тамара Пилипенко – членкиня НСМНМУ