Усі п’ять покоцаних одиниць російської ворожої техніки, виставлені у центрі Полтави, були знищені на межі Полтавської і Сумської областей під час операції спротиву, що відома як “Гадяцьке сафарі“.
Знищені теробороною, мисливцями, лісниками… Скільки російського курячого посліду, що панічного тікало навколишніми лісами, пристрелили і закопали на тільки місцевим відомих лісових галявинах, історія замовчує))
Танк Т-72 з відірваною баштою хакнули, закинувши в люк звичайну гранату Ф-1 – здетонував боєкомплект.
А Т-80, наприклад, втонув у Пслі. Заблукав, заїхав на благенький дерев’яний місток і шувбоснув у воду. Раки щасливі і вгодовані – екіпаж врятуватися не встиг.
Окрім того, іще 15 одиниць російської військової техніки – МТЛБ, танки, навіть зенітний ракетний комплекс ТОР – місцеві пізніше, відремонтувавши, передали ЗСУ.
Гордість. Єдине, що відчуваю, роздивляючись цей смертоносний у минулому мотлох. Ніякого страху, ніякої паніки, жодного “не на часі”.
Тільки шалена гордість за наших неймовірних бійців. Таких звичайних з виду хлопців і дядьків з того “Гадяцького сафарі”, для яких недавно проводила тренінг з такмеду. Дуже простих, дуже щирих, дуже завзятих і дуже затятих. За сталевих людей з прямими спинами, що нині тримають небо над всією Україною. Часто – ціною власної крові і власного життя. Втрачають, видихають, стискають зуби – і знову у бій. Щоб відвойовувати, відбивати, нищити ворогів і захищати своїх. Гарно бути з ними на одному, правильному боці.
Гордість і багато болю.
Світлана Варвянська